ТЕЛ.: (044) 568-04-04, 238-02-30, 238-02-31
Вход
Регистрация
Можно ли сэкономить на
дезинфекции ?
Как не потратить лишние деньги ?
Предлагаю Вашему предприятию бесплатно консультации по
подбору оптимального средства
для дезинфекции или
стерилизации в зависимости от
вида деятельности или
особенностей Вашего
производства. Мы поможем
Вам достичь необходимого уровня
санитарной безопасности и при
этом сэкономить средства.
Подробнее

Парентеральні вірусні гепатити. Профілактика

В.А Бусел завідувачка епідвідділом Київської лінійної СЕС на Південно-Західній залізниці

МОЗ України, В.Д.Малюга лікар-дезінфекціоніст ТОВ «Лаверна».

(Журнал «Практика управління медичним закладом» №4, квітень 2012)

У 2010 році на сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я було вирішено відмічати Всесвітній день боротьби з гепатитом. Рішення аж ніяк не випадкове.

Гепатит – це запалення печінки, в основному, викликане вірусною інфекцією. Вірусні гепатити – одна із найважливіших проблем медицини на всіх континентах планети. Розповсюдженість вірусних гепатитів набирає ознак середньовічної епідемії. Існують різноманітні види збудників вірусних гепатитів, із яких найбільш вивчені - віруси А,B,С,D, G, TT. За даними ВООЗ щорічно у світі вірусом гепатиту В інфікується близько 50 млн. осіб, а помирає від цього захворювання до 2 млн. людей. Майже третя частина населення Землі на сьогодні уражена цим підступним агентом. За темпами та масштабами поширення інфекція перевищує захворюваність СНІДом та туберкульозом. 250-300 млн. – така величезна кількість носіїв вірусу гепатита В, що веде до значного поширення інфекції на всіх територіях. Не менш гостра проблема для людства – захворюваність вірусним гепатитом С. «Тихий вбивця» - так уже встигли охрестити збудника інфекції. За оцінкою експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я, у світі близько 180 млн. осіб страждають на хронічний вірусний гепатит C, а 350 тис. щороку помирають внаслідок ускладнень, спричинених зазначеним захворюванням. За прогнозами експертів ВООЗ кількість людей, які страждають на гепатит, викликаний вірусом С до 2015 – 2020 р. подвоїться.

Хронічне протікання вірусних гепатитів, окрім гепатиту С, характерне і для патологій, викликаних вірусами В і Д. Хвороба довгий час не має особливо виражених видимих проявів, однак у величезній кількості випадків довготривале розмноження віруса в печінці призводить до серйозних незворотних змін – цирозу і первинному раку печінки.

За ступенем негативного впливу на здоров'я населення та рівнем захворюваності вірусні гепатити в Україні займають домінуюче місце в структурі інфекційної патології. До зазначеної групи належить до 30 відсотків усіх інфекційних захворювань, крім грипу та гострих інфекційних захворювань верхніх дихальних шляхів.

На сьогодні в Україні прийнята Державна програма щодо боротьби з вірусними гепатитами розроблена Міністерством охорони здоров’я. Концепція Державної цільової програми затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від від 9 березня 2011 р. N 206-р. У 2012 році, згідно з Державною програмою, потрібно 304 млн. гривень на профілактику, діагностику та лікування вірусних гепатитів. Ці кошти дадуть змогу отримати адекватне лікування тисячам хворим на вірусні гепатити. А своєчасне діагностування недуги, окрім того що може попередити масу грізних ускладнень, висвітить істину картину розповсюдження інфекції в Україні.

В залежності від реалізації шляхів та факторів передачі інфекції виділяють фекально-оральний і парентеральний механізми зараження вірусними гепатитами.

Реалізація фекально-орального механізму передачі характерна для вірусного гепатиту А (ВГА) та вірусного гепатиту Е (ВГЕ). Основні шляхи передачі – водний, харчовий та контактно-побутовий. ВГА – РНК-вмісний вірус, відноситься за своєю структурою до так званих простих (без ліпідної оболонки) вірусів. Збудник надзвичайно стійкий у зовнішньому середовищі, що забезпечує широке розповсюдження інфекції, нерідко – спалахів і і навіть регіональний епідемій.

Гепатит Е розповсюджений восновному в тропічних і субтропічних поясах у осіб молодого віку. ВГЕ віднесений до РНК-вмісних вірусів.

Вірусний гепатит В (ВГВ), вірусний гепатит D (ВГD), вірусний гепатит С (ВГС), вірусний гепатит G (ВГG), вірусний гепатит TT (ВГТТ), вірусний гепатит SEN (ВГSEN), вірусний гепатит NF (ВГNF) передаються шляхом реалізації парентерального механізму передачі інфекції.

Парантеральні вірусні гепатити (ПВГ) – група поліетіологічних антропонозних інфекцій, що викликані збудниками ВГВ, ВГD, ВГС, ВГG, ВГТТ, ВГSEN, ВГNF. Клінічно характеризуються переважним ураженням печінки, епідемічно значимою циркуляцією вірусів в крові, в сім’яній рідині, вагінальних виділеннях. Клінічні прояви захворювання – найрізноманітніші. Досить часто - безсимптомне носійтво та трагічний наслідок у вигляді цирозу чи онкологічного переродження клітин печінки.

Існує декілька механізмів інфікування парентеральними вірусними гепатитами: природний (вертикальний), контактно-гемоконтактний і артифіціальний (штучний).

Природний (вертикальний) механізм реалізується у випадках паринатальної (від матері плоду) передачі віруса з формуванням у дитини вродженої інфекції. Інфікування плоду може відбуватися герменативним (в геном вмонтовуються інфіковані зародишеві клітини, передача інфекції реалізовується із покоління в покоління), гематогенно-трансплацентарним (через кров матері) чи інтранатальним (під час пологів через кров або вагінальний секрет матері) шляхом.

Контактно-гемоконтактний механізм реалізовується при: (полових контактах (через кров, сперму, вагінальний секрет), прямому стиканні із ураженими шкіряними покривами чи слизовими оболонками, побутовому парентеральному інфікуванні (через спільні прибори для гоління, манікюрні набори, гребінці, зубні щітки, інші предмети, при використанні яких можливе пошкодження шкіри чи слизових).

Артифіціальний (штучний ) механізм передачі ПВГ реалізується через інфіковану донорську кров і її компоненти, органи чи тканини людини, при немедичних парентеральних введеннях наркотичних засобів, немедичних і медичних маніпуляціях (з порушенням шкіряних покривів і слизових) у випадках недотримання санітарно-гігієнічних норм та правил.

Збудники вірусних гепатитів з парентеральним механізмом передачі відносяться до різних сімейств і родів, різні за будовою. Та наслідки їх життєдіяльності – однаково руйнівні для організму людини.

Вірус гепатиту В належить до сімейства Hepadnaviridae, рід Orthohepadnavirus. Це – ДНК-вмісний організм, що вміщує ліпідну оболонку, має внутрішні HBcAg, HBeAg, HBxAg. Адекватна імунна відповідь організму людини пов’язана саме з HBcAg. HBeAg перебуває в тісному зв’язку із HBcAg та є маркером активної реплікації вірусу. HBxAg приймає участь в канцерогенезі і розвитку первинного рака печінки, асоційованого з вірусом гепатиту В. У крові, спермі, вагінальному секреті, слині, грудному молоці, сечі, поті можуть визначати зовнішній антиген ВГВ – HВsAg. Виділяють 8 генотипів (А-Н) і 24 субтипів віруса гепатиту В. Визначення генотипів і субтипів використовують для якісної епідемічної мітки з метою встановлення територіальної належності віруса гепатиту В. Генотипи також впливають на тяжкість перебігу хвороби, відповідь на терапію інтерфероном.

Сприйнятливість населення до ВГВ висока, а інфікуюча доза – низька. Зараження можливе навіть при попаданні до людини краплини крові, яку неозброєним оком побачити неможливо. Це доза в 0,0005 мл. ЇЇ не видно ні на кінчику голки шприца, ні на манікюрних ножицях, ні на медичних рукавичках. Така манюсінька краплинка може містити в собі загрозу для здоров’я і навіть – життя.

Тривалість проникнення, адаптації і розмноження вірусу, тобто інкубаційний період ВГВ, складає від 50 до 180 днів, в середньому – 90 днів.

ВГВ виявляється у пацієнтів з гострою формою захворювання за 7-12 неділь до клінічних проявів захворювання і продовжується до повного виліковування.

Ризик зараження ВГВ дитини від матері залежить від терміну її захворювання під час вагітності чи реактивації хронічного гепатиту В. Мінімальний ризик передачі – в першому триместі вагітності, максимальний (до 60%) – в третьому триместрі. Найчастіше зараження відбувається в ході пологів. Ризик передачі різко зростає при наявності в крові матері HBeAg.

Найчастіше в результаті зараження вірусним гепатитом у людини розвиваються інапарантні форми захворювання, співвідношення яких до клінічно виражених складає 100:1. Після перенесення гострої клінічної форми хронічний процес і носійство формується у 5-10% дорослих, у новонароджених – в 80-90% випадках, а у дітей перших років життя – в 50% випадків.

У людини, яка перехворіла на гостру клінічну форму ВГВ формується стійкий імунітет. Захисну функцію виконують антитіла до HBsAg (анти-HBs). Появляються анти-HBs через 2-6 тижнів після зараження і зберігаються протягом всього життя.

До жодного із відомих сімейств вірусів не належить вірус гепатиту D – сателітний вірус. ВГD – сферична частинка діаметром 28-39 нм, що складається із ядра, дельта антигену і зовнішньої оболонки, що утворена HВsAg. Геном ВГD - однониткова РНК.

Сприйнятливі до ВГD особи, які уражені вірусом гепатиту В. Причина цьому – інфікування ВГD можливе тільки при вбудовуванні вірусу D у зовнішню оболонку вірусу гепатиту В. Можливе одночасне (коінфікування) або послідовне (суперінфікування) інфікування вірусами гепатиту В і гепатиту D.

Ризик розвитку тяжких і фульмінантної форм патології із швидким формуванням цирозу печінки при одночасному гострому процесі двох інфекцій надзвичайно великий. Летальність при суперінфекціях досягає 5-20%.

Інкубаційний період ВГD складає від 2 до 10 тижнів. Суперінфекція скорочує інкубаційний період.

Сімейству Flaviviridae належить вірус гепатиту С, рід Hepacivirus.

ВГС – РНК - вмісний. Йому притаманна мінливість нуклеотидів, що визначає різноманітність генотипів і субтипів вірусу. Виділяють 6 основних генотипів (1-6). Визначення генотипу має значення для епідеміологічного моніторингу. Для різних географічних територій – ураження ВГС з притаманним для цього регіону генотипом. Окрім цього, 1 і 4 генотипи слабко реагують на інтерферонотерапію, що обов’язково враховується при виборі тактики лікування інфекції.

Інкубаційний період ВГС від 2 до 26 тижнів, в середньому 9 тижнів. Заражені ВГС несуть епідемічну небезпеку протягом всього періоду інфікування. Переважно ВГС протікає в скритій, клінічно не вираженій формі. Частіше, ніж інші вірусні гепатити, несе в собі неблагоприємний прогноз (формування хронічної форми, цирозу печінки, гепатоцелюлярної карциноми).

Перинатальне зараження ВГС відбувається в 1%-5% від можливих, що значно менше в порівнянні з ВГВ. Під час грудного викормлювання зараження не відбувається. Материнські антитіла у дітей, які народилися від матерів, інфікованих ВГС, можуть цирулювати у крові навіть 1,5 року.

З кожним роком захворюваність гепатитом С в різних країнах світу зростає. Експерти вважають, що цей ріст пов’язаний з ростом наркоманії: 38-40% молодих людей, які захворіли гепатитом С, інфікуються при внутрішньовенному введенні наркотичних засобів.

До сімейства Flaviviridae, рід Hepacivirus РНК-вмісних належит також і вірус гепатиту G. Від ВГС значно відрізняється за будовою генома. Відомо 6 генотипів ВГG. Різняться – присутністю або відсутністю дефектного серцевинного білка. Є припущення про необхідність віруса-помічника для зборки ВГG.

Діагностується як моноінфекція у 3-4% пацієнтів, коли виключаються гострі

форми ВГА, ВГВ, ВГС, ВГD, ВГЕ. В перші 1-6 місяців при гострому протіканні ВГG можна виділити лише РНК вірус, в подальшому – появляються антитіла. Дані щодо хронізації процесу – досить неоднозначні.

Вірус гепатиту TT входить до некласифікованого сімейства, самостійного роду

Anellovirus. Геном віруса представлений ДНК. ВГТТ передається під час гемотранфузій. Інші шляхи інфікування не встановлені. У зв’язку із надзвичайно високою розповсюдженістю (більше 90%) в популяції людей, його участь у розвитку гострих і хронічних гепатитів не доведена.

Вірус гепатиту SEN належить до сімейства Gircoviridae – без оболонковий з

ДНК геномом. Частота знахідок ВГSEN в 2-3 рази вища в групах підвищеного епідризику. Достовірно встановлена передача вірусу від матері до дитини.

Некласифікованим ДНК-вмісним є вірус гепатиту NF. Він представлений

двома формами (нуклеокапсід із зовнішньою оболонкою і без неї). ВГNF дещо схожий із Рarvo- або Circo- вірусами. Роль вірусу в развитку захворювань печінки достеменно не доведена і уточнюється.

Неодноразово, аналізуючи шляхи і фактори передачі парентеральних вірусних, гепатитів все ж, найчастіше зараження може відбутися – під час виконання «немедичних маніпуляцій» (введення наркотиків), при проведенні пірсингу, татуажу, голкорефлексотерапії, в косметичних салонах (манікюр, педикюр, проколювання вух та ін.), при наданні стоматологічної допомоги, при хірургічних втручаннях тощо інструментами, забрудненими кров’ю хворого чи носія, а також при спільному використанні бритв, манікюрних наборів і навіть зубних щіток (коли щітка забруднена інфікованою кров’ю, що може стати причиною інфікування). Високий ризик інфікування у місцях позбавлення волі. Якщо грубо порушуються санітарні норми, то місцем інфікування може стати будь-який кабінет, де проводяться медичні маніпуляції.

Нерозбірливі полові контакти, часта зміна полових партнерів призводить до значної активації контактно-гемоконтактних шляхів передачі ПВГ.

Виявлення осіб, інфікованих ПВГ, здійснюють медичні працівники медичних установ не залежно від форми власності закладу під час:

- звернення за медичною допомогою;

- лабораторного обстеження визначених груп осіб, до яких належать -

вагітні; донори крові та її компонентів, органів і тканин людини, сперми, інших біологічних матеріалів; допризивники; контактні із інфікованими вірусами парентеральних гепатитів; особи, що утримуються в місцях позбавлення волі; працівники медичних закладів (амбулаторно-поліклінічних, лікарняних, санаторіїв та інших), що виконують медичні втручання з порушенням цілісності шкіряних покривів, слизових, роботи з біологічними матеріалами, виробами медичного призначення чи медичною технікою, забрудненими біологічними матеріалами; новонароджені від жінок, інфікованих вірусом гепатиту С; новонароджені від жінок, інфікованих вірусом гепатиту В; пацієнти центрів і відділень гемодіалізу; реціпієнти крові і її компонентів, інших біологічних матеріалів чи органів, тканин людини; пацієнти, які мають хронічні захворювання (онкологічні, психоневрологічні, туберкульоз, інші); пацієнти із підозрою на захворювання печінки, жовчовивідних шляхів (гепатит, цироз, гепатокарценома інші); пацієнти з інфекціями, що передаються статевим шляхом; пацієнти наркологічних диспансерів, кабінетів, особи, що вживають наркотичні засоби (за виключенням тих, які вживають наркотики за медичними показниками); пацієнти, які поступають на планові оперативні втручання в медичні заклади; діти та дорослі із інтернатів; особи, які мають невпорядковані полові контакти;


Возврат к списку